ОЛІМПІЙСЬКІ ПЕРЕГОНИ
Як розповідається в олімпійському докладі про Ігри в Мельбурні, гонки на дистанції 10000 метрів в Мельбурні розпочиналися на лінії 150 метрів, потім учасники веслували більш ніж 1500 метрів, далі робили поворот в основний курс. Після повернення на основний курс, ще 1500 метрів. Таким чином, спортсмени проходили три кола. Що стосується погодних умов, упродовж декількох тижнів до старту був шквалистий вітер, а ось під час олімпійських перегонів умови були майже ідеальними.
Після старту гонки байдарок-двійок на дистанції 10000 метрів спортсмени розділилися на три групи. На позначці 3000 метрів стало ясно, що медалі розіграють чотири дуети Веттерстрьом/ Сундін (Швеція), «зелено-коричнева» (переклад з англійської прізвищ спортсменів Green/ Brown. – прес-служба) австралійська двійка Грін/ Браун, угорці Ураньї/ Фабіан та німці Бріль/ Клайн.
На останньому шведи відстали назад, тож імена переможців визначалися в боротьбі трьох дуетів. Трійка лідерів з останніх сил боролися за перемогу, поки вперед не вирвалися угорці. 3,6 секунди – такою була перевага чемпіонів.
Радянська двійка, де компанію Євгену Яциненку склав Сергій Клімов з Ленінграду, впевнено фінішувала п’ятою – на «бронзу» не претендували, а позаду на другій половині дистанції конкуренції не відчували. Від бронзових призерів – австралійців – вони відстали на дві хвилини шість секунд, а перевага на переслідувачами, чехами, склала майже півхвилини.
Озеро Уэндорі, Балларат. 30 листопада 1956 року
Байдарка-двійка. 10000 м. Фінал.
1. Янош Ураньи/ Ласло Фабіан (Угорщина) – 43.37,0
2. Фриц Бріль/ Теодор Клайн (Німеччина) 43.40,6.
3. Денніс Грін/ Уолтер Браун (Австралія) – 43.43,2.
4. Ганс Веттерстрьом/ Карл Сундін (Швеція) – 44.06,7.
5. Євген ЯЦИНЕНКО/ Сергій Клімов (СРСР) – 45.49,3
6. Мирослав Йємелка/ Рудольф Клабуч (Чехословакія) – 46.13,1.
7. Юрьо Хіетанен/ Сімо Куісманен (Фінляндія) – 46.40,4.
8. Брайан Булліван/ Реймонд Блік (Великобританія) – 47.03,7.
9. Моріс Граффен/ Мішель Мейер (Франція) – 47.12,8.
10. Єжі Горскі/ Стефан Капланяу (Польща) – 47.21,5.
11. Альфред Шмідтберге/ Херманн Зальцнер (Австрія) – 49.03,7.
12. Едвард Хьюстон/ Кеннет Вілсон (США) – 51.25,8.
Змагання проходили без кваліфікації
Євген ЯЦИНЕНКО
Народився 8 січня 1925 року в Мелітополі.
«Авангард» (Миколаїв). Майстер спорту. Байдарка
Срібний призер чемпіонату світу 1958 року (К-2, 1000 м).
Чемпіон Європи 1957 року (естафета, К-1, 4×500 м).
Учасник Олімпійських ігор 1956 року (5-е місце, К-2, 10000 м).
8-разовий чемпіон СРСР: К-1, 10000м (1958), естафета К-1 4x500м (1960), К-2, 1000м (1957, 1960), К-2, 10000м (1957, 1959, 1964, 1965)
Помер 15 грудня 2013 року в Миколаїві.
ДИТИНСТВО. ВІЙНА. ЗАВОД
Євген Яциненко народився в заможній родині директора мелітопольського продуктового ринку, згодом розкуркуленої владою рад. А коли сім'я в 30-і роки втратила все, хлопчик опинився на вулиці і жив на смітнику в компанії безпритульних, які промишляли дрібними крадіжками і хуліганством. А щоб вижити - стріляли в голубів і їли їх. За своє зростання хлопець отримав прізвисько «Великий» і навіть був хранителем «общака» малолітньої банди.
Під час війни майбутній олімпієць служив в танковій дивізії. Він був водієм танка і сім разів змінював екіпаж, але все одно залишався цілий, переживши сім своїх капітанів. А в останній раз, коли бойову машину повністю розбита, його сильно контузило на одне вухо, через що він на нього перестав чути.
За бойові подвиги молодий танкіст був нагороджений двома медалями «За відвагу». Після війни опинився в Сибіру, де навчався на столяра в будівельному технікумі. А потім доля занесла його до Миколаєва, де той отримав роботу слюсаря на Чорноморському суднобудівному заводі.
СПОРТИВНИЙ ХАРАКТЕР
Євген прийшов в спорт дуже пізно, як і перший український веслувальник-олімпієць Іван Сотников, але все ж таки раніше – майже в тридцять років (Сотников в 36-ть). І взявся за справу так, щоб «зупинити» його не могли ще багато років. А тим більше встигнути за ним. Така у нього натура: ні в чому не любив поступатися, а вже програвати - тим більше. Правда, після перших стартів, а було це холодним літом 1953-го, він поступався своєму наставнику Борису Носову, який «знайшов» його на Чорноморському суднобудівному заводі і захопив веслуванням. А вже потім Яциненко нестримно йшов до мети, перебуваючи завжди в числі найсильніших. У тому ж році, коли відбувся дебют, він взяв участь у всесоюзних змаганнях товариства «Авангард». Було це в Ленінграді. Нікому не відомий спортсмен, навіть не розрядник, став переможцем. Не помітити Яциненко не могли. Він з такою пристрастю боровся за перемогу, що не витримували весла і кермо. І тому не завжди він приходив на фініш першим.
В 1953 року Євген став срібним призером чемпіонату УРСР, уступив перше місце чемпіону УРСР і СРСР Івану Сотникову з Херсону. У 1954 році вперше тренери збірної команди України запросили Яциненка до збірної команди республіки. Тернистий шлях очікував молодого, перспективного весляра з міста корабелів.
1956-Й. ОЛІМПІЙСЬКИЙ
На I Спартакіаді УРСР в 1956 році, що проходила в місті Києві, збірна команда Миколаївської області посіла ІІІ місце. А Євген Яциненко в заїзді на 10000 метрів виграв у постійного суперника - чемпіона СРСР того самого Івана Сотникова – учасника Олімпіади в Гельсінкі.
Взагалі, саме 1956-й був найяскравішим для тоді молодого, енергійного хлопця, робочого Чорноморського суднобудівного заводу. На XVI Олімпійських іграх, що відбулися в Мельбурні, він посів почесне п’яте місце. Роком раніше, коли проводилася передолімпійська тиждень, Євген Яциненко завоював золоту медаль в байдарці-одиночці на найважчій, марафонської дистанції, 10000 метрів. На фестивалі молоді і студентів у Москві був другим на цій же дистанції та першим в естафеті 4x500 метрів.
У 1957 році на чемпіонаті Європи в Бельгії Яциненко став переможцем в естафеті 4x500 метрів. Через два роки виграв народну неаполітанську регату в заїзді на 10 км. На чемпіонаті світу в Празі в парі з херсонським веслувальником Іваном Головачовим на дистанції 1000 метрів завоював срібло.
ПЕРЕМОЖНА СИСТЕМА
Серед численних нагород майстра спорту Євгена Яциненко – 21 золота медаль чемпіонатів УРСР і СРСР, а також міжнародних змагань.
Особливими фізичними даними не Євген не відзначався - був худеньким в збірній, брав межі тільки пристрастю, своєю нестримністю і своєю системою. До речі, про систему.
- Я ось дивлюся, - каже Євген Олександрович, - який зараз підбір веслувальників. Всі високі і статні. Красені. А ось щоб у них результати високі були, я б не сказав. Для них все розраховано, дозовано. Після розминки хлопці сухі, ніби й не займалися. Де вже тут говорити про віддачу?! Коли ми тренувалися - сухої нитки не було. А як інакше інших обігравати. Ось він, секрет успіху. Пошкодуєш себе в підготовці - не станеш ніколи переможцем.
- Звичайно, чемпіоном стати не кожен може, - розповідав Яциненко.- На це здатна тільки особистість неординарна, фанатично віддана справі. Тут вже треба не шкодувати себе. Поставив за мету - значить, своєю працею добивайся.
Після участі в Олімпіаді Євгена Яциненка прийнято вважати засновником спортивного веслування на байдарці в Миколаєві. Адже саме він був першим чемпіоном і за ним тягнулися інші.
Аж до розпаду СРСР Євген Олександрович тренував молодих спортсменів, поєднуючи спорт і роботу. Підготував чимало висококласних спортсменів і отримав звання заслуженого тренера України.
Між іншим, найдорожчим подарунком спортсмени вважали отримати весло, виготовлене самим Яциненко. Адже він відомий і як дерев'яних справ майстер. Для молодших таке весло мало подвійну силу, адже з чемпіонських рук отримано.
Прес-служба ФКУ
з використанням матеріалів книги «Бєгущие по волнам» (1999) та сайту .
