ОЛІМПІЙСЬКІ ПЕРЕГОНИ
Першопрохідцем став уродженець Херсонщини Іван СОТНИКОВ. Саме він в далекому-далекому 1952 року проторував шлях цей уродженець Цюрупинська, що на Херсонщини, проторив шлях на Олімпіаду для українських майстрів веслування. У змаганнях байдарочників-одиночників на дистанції 10000 метрів він посів почесне сьоме місце серед 17-ти спортсменів.
Цей заїзд завершував програму першого дня змагань веслувальників. Учасникам 10-кілометрової треба було пройти три кола. Відзначимо, що упродовж першого тижня Олімпіади погода була дощовою, але ось веслувальникам пощастило – їм світило сонце. Що стосується безпосередньо спортивної частини, то тут свій титул переможця Лондону-1948 намагався захистити швед Герт Фредрікссон – 4-кратний на той час чемпіон світу. Але 32-річний байдарочник був не в змозі відповісти на фінішний ривок 21-річного фінна Торвальда Стрьомберга, втім, був діючим чемпіоном світу на цій дистанції
27 липня 1952 року. «Taivallahti Canoeing Stadium» (на фото снизу).
Байдарка-одиночка. 10000 м. Фінал.
1. Торвальд Стрьомберг (Фінляндія) – 47.22,8
2. Герт Фредріксон (Швеція) – 47.34,1
3. Михаель Шойєр (Німеччина) – 47.54,5
4. Евінд Хансен (Данія) – 47.58,8.
5. Ханс Мартін Гулбрандсен (Норвегія) – 48.12,9.
6. Мілош Пех (Чехословаччина) – 48.25,8
7. Іван СОТНІКОВ – 48.36,8. «Водник» (Херсон)
8. Йохем Бобелдійк (Нідерланди) - 49.36,2.
9. Альфред Шмідтбергер (Австрія) – 49.45,6.
10. Пьєр Дерівері (Франція) – 49.48,5.
11. Хілайре Депрес (Бельгія) - 50.20,6.
12. Джефрі Койлер (Великобританія) – 50.55,3.
13. Йосіп Ліпокатіч (Югославія) – 51.01,3.
14. Вільям Шютт (США) – 52.44,6.
15. Альдо Альбера (Італія) – 53.49,2.
16. Раймонд Камбе (Швейцарія) – 54.57,3.
17. Леон Рот (Люксембург) - 56.02,9.
Змагання проходили без кваліфікації
Іван СОТНИКОВ. Дос’є (інформація )
Майстер спорту СРСР з веслування
Народився 19 січня 1913 році в м. Цюрупинськ Херсонської області.
Спортивне товариство – «Спартак» (тренер – О.Григор’єв)
Спортивна кар’єра
1950 - чемпіон міста Херсон
1951 - чемпіон України
1952 - чемпіон СРСР
1952 – учасник Олімпійських ігор (байдарка-одиночка, 10000 м; 48.36,8 - 7-е місце)
Досягнення
П’ятиразовий чемпіон СРСР, багаторазовий чемпіон України з веслування на байдарці-одиночці на 10 000 м.
Після кар’єри
Закінчивши спортивну кар'єру, він деякий час працював тренером, хоча мав усього два класи освіти. Багато зробив для популяризації веслування в області.
Помер у 2004 році.
Іван Сотников - учасник Великої Вітчизняної війни , кулеметник 4-го Українського фронту, санітар роти автоматників, нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями «За відвагу», «За перемогу над Німеччиною» та багатьма ювілейними медалями.
ЖИТТЯ ДО ГЕЛЬСІНКІ. ВІД СОЛДАТА ДО СПОРТСМЕНА
У Стародавній Греції до Олімпійських ігор не допускали воїнів і представників робітничих професій. Вважалося, що вони витриваліші і сильніше, тому іншим джентльменам змагатися з ними буде важко. Сотников з такими жорсткими правилами згоден. Хоча, якби народився в той час, змагатися і сам з цієї ж причини не зміг би: його, простого роботягу, на Олімпіаду 1952 року взяли, що називається, з вулиці.
- А справа була ось як, - воскрешає в пам'яті подробиці того часу перший український веслувальник-олімпієць. - Повернувся з війни у 1946-му- дому немає, розбомбили фашисти, дружина і троє діточок голодують. Розпустив я на шматки трофейний парашут, відніс його на базар: баби налетіли, на спідниці стали брати. На виручені гроші я купив дошки і вирішив майструвати шаланду. Пилю шпангоути з восьмирічною донькою, а вона плаче: «Не можу, важко!». Терплю, вмовляю: мовляв, тато тебе першої покатає. А потім став торговок з Цюрупинська в Херсон возити: кожна по 20 кошиків помідорів тягне. Завантажуючи тонн п'ять і качаю м'язи. Пливу я по річці, а тут спортсмени балуються - ну і давай я з ними наввипередки. Одного разу у байдарочників проходили змагання, призи переможці отримали відмінні: черевики, полушубки. Це ж, думаю, скільки мені народу з вантажем потрібно перевезти, щоб купити таку обновку. А тут тобі все даром. І вирішив спробувати, взяти участь...
Довгий і потужний гребок при першому ж старті забезпечив жартівнику перевага, що відразу ж привернуло до нього увагу тренерів. Але від пропозиції займатися спортом професіонально самородок відмовився: мовляв, баловство все це. Проте в змаганнях продовжував брати участь - отримувати призи йому подобалося.
- Мені відразу не сподобалися байдаркові весла, - розповідав Сотников. - Одне тягне, інше в цей час воду на тебе кидає, гальмує - на шаланді у мене весло більш грамотний буде. Став думати, як їх переробити. І придумав: зняв будинку гардину, в трубці закріпив лопать під кутом 90 градусів, і вона перестала чинити опір повітрю. Теоретично все було зроблено правильно, а на воді нічого не виходило, і байдарка перекидалася. Чотири дні мучився, додому приходив мокрий, дружина пиляла за зіпсовану гардину - ну, життя вже не радий. А на п'ятий раптом все вийшло. Незабаром і змагання чергові приспіли. Я повигравав призи на всіх дистанціях, додому приніс вчу різних обновок. Дружина після цього пробачила мене за невелику розорення в будинку.
Цікаво, що за кілька років праці на свої вантажній фурі, доставляючи господарок з Цюрупинська до Херсона, від пороку серця, який у нього був, не залишилося і сліду. Говорять, завантажував свою величезну посудину по самі борти, тонн по 5-6 брав, та ще й ганяв її зі швидкістю моторки туди-сюди до десяти разів за день.
ЖИТТЯ ДО ГЕЛЬСІНКІ. ШЛЯХ ДО ОЛІМПІАДИ
Шлях Сотникова до Гельсінкі вийшов доволі швидким. Веслуванням Сотников почав займатися в 1948 році, в 35 (!) років. Захищаючи спортивну честь Херсонщини на республіканських змаганнях на байдарці, які проходили в Києві в червні 1949 року, він на дистанції 10000 метрів виборов почесне звання чемпіона. За два роки Сотников став чемпіоном України і в 1951 році на змаганнях, що проходили в Херсоні. Це, до речі, були перші змагання такого високого рівня, що проводилися в цьому місті після Великої Вітчизняної війни. У тому ж році Сотников брав участь і у чемпіонаті СРСР з веслування. Він показав другий час на дистанції 10000 метрів, за що і був нагороджений срібною медаллю.
В 1952 році, ставши чемпіоном СРСР, він завоював право стартувати на ХV Олімпійських ігор у Гельсінкі.
ОЛІМПІАДА
«12 липня 1952 для участі в Олімпійських іграх прибула велика група радянських спортсменів, у тому числі легкоатлети, гімнасти, веслярі і плавці. На вокзалі їх зустрічали представники Фінської олімпійського комітету, спортивна громадськість, численні фінські та зарубіжні журналісти, а також посол Радянського Союзу в Фінляндії В. З. Лебедєв і відомий спортивний діяч Фінляндії Віктор Смедс», написала у своєму короткому повідомленні всесоюзна газета «Ізвестія».
Учасником ХV Олімпійських ігор у Гельсінкі у складі збірної Радянського Союзу був і херсонець Іван Сотников.
Виступаючи з травмованою рукою на байдарці-одиночці на дистанції 10000 м, зайняв 7 місце з часом 48.36,8, поступившись фінну Стрьомбергу 1 хв. 14 сек. Тоді йому було майже сорок років:
- Мені випало велике щастя - захищати спортивну честь Радянського Союзу на таких високих змаганнях, - розповів олімпієць газеті «Наддніпрянська правда» за кілька днів після повернення з Фінляндії. - Ця подія залишиться в моїй пам'яті на все життя. На змаганнях у Гельсінкі ми зустрічалися з найсильнішими спортсменами світу. У впертій боротьбі нас надихала любов до своєї Батьківщини, де мільйони трудящих уважно стежили за нашими успіхами. Виступи радянських спортсменів супроводжувалися величезною симпатією безлічі глядачів, а кожна перемога сприймалася ними як радісна подія».
- Радянські спортсмени вперше потрапили на Олімпійські ігри, - розповідав Сотников. - Ніхто не очікував, що наша країна братиме участь в змаганнях з усіх видів спорту, передбачених програмою Ігор. Виняток становив лише хокей на траві, але він у нас тоді не практикувався. А вже про те, що ми складемо конкуренцію американцям, мова взагалі не йшла. Проте незабаром все зарубіжні газети рясніли заголовками: «Совєти показали себе на Олімпійських іграх як найкраща нація в світі». Ми завоювали 106 медалей, 38 з них золоті, а за кількістю очок, набраних в загальнокомандному заліку з усіх видів спорту, зрівнялися з Америкою. До нас змінювалося ставлення прямо на очах: СРСР стали визнавати як велику державу. Про веслування скажу окремо. Цей вид вважався класичним англо-американським спортом, і раптом селянин з якогось Цюрупинська на байдарці-одиночці ганяється нарівні з найсильнішими стаєрами світу! Всі були в шоці!
- Ми жили тоді за «залізною завісою» і розуміли, що і в Отаніємі, де зупинилася наша команда, цю завісу ніхто не посміє підняти. І раптом без відома керівництва до нас на вогник нагрянули американські веслувальники. Я тоді придумав оригінальне весло: зняв вдома гардину, закріпив на ній лопасть під кутом 90 градусів, і ця вивернута конструкція перестала різати повітря. У американців мій винахід викликало величезний інтерес, вони крутили весло, цокали язиками, схвально поплескували мене по плечу, замальовували конструкцію. Ми з хлопцями майже не сумнівалися, що після цього візиту нас усіх в наручниках відправлять до Сибіру. Надовго запам'ятає свою чортову гардину, невесело жартували спортсмени. Слава Богу, все обійшлося. Зізнатися, мене це втішило більше, ніж спортивні результати.
ПІСЛЯ ГЕЛЬСІНКІ
Сотников був людиною з міцним характером, про що яскраво свідчить події чемпіонату СРСР 1956 року. Тоді за 300 метрів до фінішу в нього прямо на дистанції розійшлися апендицитні шви. Сотников, стиснувши зуби, закінчив заїзд, але більше в змаганнях не виступав і пішов зі спорту. Закінчивши спортивну кар'єру, він деякий час працював тренером, хоча мав усього два класи освіти. Багато зробив для популяризації веслування в області.
ЖИТТЯ ПІСЛЯ СПОРТУ
Після закінчення кар’єри Іван Сотников влаштувався на роботу в морському порту і щасливо жив з сім'єю, де виховувалося троє дітей. А ось у віці за шістдесят чоловік лихий попутав. Сивий красень закохався ... в 25-річну сусідку! І хоча любовна історія тривала недовго - надто велика різниця у віці, і до сім'ї спортсмен вже не повернувся. На той час він отримав в Херсоні однокімнатну квартиру на десятому поверсі. Посидівши в ній деякий час один-єдиний, він продав своє житло і оселився у маленькому будиночку на безлюдному острові у плавнях річки Конка. Рідня думала, поживе старий на природі рік-другий і повернеться в місто. Але вийшло так, що він прожив там цілих 28 років! І тільки в останні чотири роки свого життя він повернувся на «велику землю» і оселився у дочки.
Після смерті Івана Сили його будинок-мазанка на безлюдному острові в плавнях на річці Конка продовжує «жити» своїм самотнім життям. Іноді влітку там зупиняються закохані парочки і шукачі пригод…
Саме тут після Великої Вітчизняної війни він уперше взяв у руки спортивне весло. І до кінця своїх днів не втрачав оптимізму й життєлюбства. Журналісти, що любили бувати у діда Івана, охрестили легендарного спортсмена «самим заслуженим Робінзоном України»
Прес-служба ФКУ за матеріалами ,, .
