Головний тренер збірної України Олексій МОТОВ в інтерв’ю прес-службі ФКУ підбив підсумки чемпіонату світу в Мілані, а також відповів на питання стосовно підготовки спортсменів до олімпійського сезону.

ЧЕМПІОНАТ СВІТУ
- Олексію Володимировичу, як оціните виступ збірної України на ліцензійному чемпіонаті світу?
- Задачу-мінімум ми виконали – завоювали три олімпійські ліцензії. Націлювалися на чотири, але в каное-одиночці на дистанції 200 метрів Юрій Чебан, як ви знаєте, посів лише дев’яте місце. До його провалу я був готовий. Тут, як на мене, було 50/50. Чому? Везіння – це добре, але працювати по максимуму теж треба колись. Тепер йому прийдеться добиратися на континентальному відборі в Дуйсбургу у травні наступного року. Взагалі, розраховуємо принаймні на п’ять ліцензій на участь в Ріо-2016.
На жаль, ми не піднялися на подіум в олімпійських дисциплінах, хоча були близькими до цього в каное-двійці на дистанції 1000 метрів. Але мої слова, що В’ячеслав Сорокін – єдиний український тренер з веслування, який може підготувати та вивести спортсменів на рівень до найважливішого старту, підтвердилася.
Що стосується виступу жіночої байдарки-четвірки, то тут є чимало питань до тренерського штабу, який неправильно довів до членів екіпажу систему відбору на Олімпіаду-2016. Я говорив про неї в інтерв’ю на сайті ФКУ, про неї чітко було написано в огляді цього змагального дня чемпіонату на тому ж сайті. З останнього необхідно було чітко уяснити: треба стати принаймні сьомими для того, щоб завоювати ліцензію. Тренери ж збірної змотивували спортсменок так, що для завоювання ліцензії достатньо буде просто потрапити у фінальний заїзд. Звичайно, веслувальницям після того, як вони начебто завоювали ліцензію у суботу, дуже складно було перебудуватися, налаштуватися по-новому. За дві години до старту вирішальної гонки я побачив на обличчях спортсменок похоронний настрій. Але вони все ж таки зібралися, і хоча половину дистанції їхали останніми, фінішували сьомими, стрибнувши в останній вагон потягу на Ріо-2016. Було б дуже образливо, якщо б чотири роки роботи були б відправлені коту під хвіст своїми ж руками. Для Марії Повх, для якої це можливо останній олімпійський цикл, це взагалі могло б стати трагедією.
Приємно відзначити, що за олімпійською квотою спортсменів Україна посіла десяте місце за підсумками чемпіонату світу. Взагалі, ще ніколи наша країна не була представлена сімома спортсменами на Олімпійських іграх і, повторюся, розраховую, що ми доберемо кілька ліцензій навесні. І, звісно ж, тепер треба перетворити кількість в якість.

ОЛІМПІЙСЬКИЙ ПОТЕНЦІАЛ
- До речі про якість. Який потенціал спортсменів, котрі завоювали ліцензії, в розрізі Олімпійських ігор-2016?
- Потенціал непоганий. В усіх видах, де ми завоювали ліцензії, ми можемо претендувати на медалі. Все залежатиме від підготовки, від ії фінансування.
Крім того, є інші фактори, які можуть вплинути на результат. Один з них, взаємовідношення тренерів між собою. На даному етапі це одна з найголовніших проблем. Якщо ми не вирішимо ії, всі наші олімпійські надії можуть, як говориться, накритися мідним тазом.
- Що ви маєте на увазі?
- Відношення між першими тренерами та тими тренерами збірної, які готують спортсменів безпосередньо до змагань.
Наприкінці вересня, перед стартом підготовки до олімпійського року, планую зібрати тренерів збірної команди та перших тренерів спортсменів, які завоювали ліцензії, та тренерів спортсменів, які претендують на те, щоб їх завоювати. Планую зібрати та обговорити питання, пов'язані із взаємовідносинами між тренерами, взаємовідносинами спортсмен-тренер, а також, звісно, з підготовкою.
- «Обговорити питання, пов'язані із взаємовідносинами між тренерами». Для чого це треба?
- Для того, щоб не траплялося ситуацій, як нещодавно. В одному з видів байдарки тренер збірної два роки займався підготовкою спортсмена-юніора, тратив свій час взимку та влітку, їздив на «моторі», тобто зробив чималий обсяг роботи, і досяг при цьому певних успіхів. Тут, як чорт з табакерки, вискакує перший тренер і говорить: «Тепер я його готуватиму». Виникає питання: «Чому ти не займався його підготовкою раніше?». Тобто один спеціаліст зробив невидиму для інших, дуже важку, чорнову роботу, досяг результату, і тут з’явився перший тренер. На все готове.
Я завжди говорив: «Мені особисті тренери на останньому етапі підготовки до змагань не потрібні, за підготовку відповідають тренери збірної, з яких я й питатиму». На останній збір набивається купа особистих тренерів: «Ми хочемо подивитися». Звісно, простіше це зараз робити, а не на «моторці» в період базової підготовки. Говорю їм: «Ось наступить осінь-зима – працюйте разом з тренером збірної. Дивіться скільки завгодно. Ніхто не хоче.

ТРЕНЕРИ ЗБІРНОЇ
- Тренери збірної вони взагалі незахищені нічим. Ці люди, працюючи в збірній, не отримують майже нічого, точніше ті кошти, які пропонує Міністерство, набагато менше, ніж зарплатня, які вони, завдяки свої кваліфікації, можуть отримувати на місці постійної роботи. Мінмолодьспорту може запропонувати тренеру збірної оклад в розмірі в районі 3000 гривень. Якщо він повністю йде на роботу в Міністерство, то повністю втрачає групи підготовки у себе на місці, тож вдома йому не платять. Раніше, ще в радянські часи була графа «тренер, який підготував спортсмена до змагань», і на цій підставі в разі успішного виступу він міг подати документи на присвоєння спортивного звання. Зараз такого немає. Я переконую кваліфікованого тренера приїхати на збір, але можу дати йому лише 81 гривню добових, і ті за безготівковим розрахунком. А директор тієї спортшколи, за якою закріплений цей тренер, небезпідставно йому заявляє: «Я ж тобі плачу зарплатню за групи підготовки, а не за те, що ти працюєш в збірній. Навіщо ти мені потрібний». А потім до тренера збірної, який підготував спортсмена до успішного виступу, ще підходить перший тренер цього спортсмена і заявляє: «Ні, це не ти підготував, а я. Відійди».
А ось, якщо збірна виступила невдало, то саме на тренера збірної сиплеться каміння, мовляв це саме він угробив підготовку. І ця ситуація, яка склалася, не дає нам можливості нормально розвиватися. Тим не менш, є спеціалісти, котрі хочуть працювати в збірній, і працюють, і добиваються результатів.
В олімпійському році нам необхідно забезпечити підготовку сімох спортсменів, які завоювали право виступати на Олімпіади – а це лікарі, масажисти, медикаменти, адже ці люди завоювали право представляти країну на головному старті чотирьохріччя. Раніше у нас було два веслувальники, які виступали на Олімпіаді – Юрій Чебан та Інна Осипенко, і на їх підготовку йшло приблизно 80% коштів, яке виділяла держава. Зараз у нас вже сім олімпійців, а може бути ще більше, все вони різні люди, із своїми вимогами, і приходиться вислуховувати питання: «А чому тому спортсмену це дали, а мені – ні». І це велика проблема. І ії треба якнайшвидше вирішувати, хоча б визначити правила гри, якщо це не вдасться, то скандали погублять все те, що ми вже встигли зробити.

ОЛІМПІЙСЬКИЙ СЕЗОН
- Чи є вже якійсь план підготовки до олімпійського сезону?
- Поки такого плану немає. Свої плани підготовки спортсменів збірної – від жовтня до серпня, до Олімпійських ігор, підготують їх тренери. До нього внесемо корективи, якщо потрібно, уточнимо деталі, вже після чого я складу загальний план підготовки веслувальної збірної, який передам до Міністерства, і далі він вноситься до єдиного календарного плану, за яким і буде проводитися фінансування підготовки. Тому я вимагаю від тренерів чіткості у складанні плану. Це дуже важливо. План – не догма, бувають різні моменти, можна щось змінити, але в розумних та реальних межах.
Крім того, буде розроблена система внутрішнього відбору, адже ліцензії отримали не спортсмени особисто, а країна. Тут до кожного випадку підходимо індивідуально. Так у жіночої байдарки-четвірки на гарматний постріл немає конкурентів, тут вже стоїть питання, хто потрапить в олімпійський квартет із групи байдарки збірної України. Що стосується Чебана, то тут ніхто близько не приблизився до нього за функціональними можливостями. Справа за малим – завоювати ліцензію.
В каное-двійці на дистанції 1000 метрів, як ви знаєте, зовсім інша ситуація. Тут є два конкурентоспроможні екіпажи – Юрій Вандюк/ Андрій Рибачок та Дмитро Янчук/ Тарас Міщук. На мою думку, не треба зводити вирішення питання «хто поїде в Ріо» до єдиного старту – чемпіонату України, а провести цей відбір на двох етапах Кубку світу. Тоді чемпіонат України буде просто контрольним стартом. Це один з можливих варіантів системи відбору.
- В яких видах програми Україна змагатиметься на континентальному відборі, крім каное-одиночки?
- Серед жінок – це «байдарка-одиночка, 500», «байдарка-двійка, 500», «байдарка-одиночка, 200». Проблематично, але чому б ні. Серед чоловіків – «байдарка-одиночка, 1000», «байдарка-одиночка, 200» та «байдарка-двійка, 200». У зв’язку з тим, що ми будуємо байдарку як конкурентоспроможний вид на наступний олімпійський цикл, в будь-якому разі цей старт буде дуже важливим досвідом для спортсменів. Учасників континентального відбору ми визначимо на квітневому Кубку України. Гадаю, що той, хто пройде відбір континентальний і відправиться на Олімпіаду, без відбору внутрішнього.
- Ви сказали, що українські байдарочниці теж стартують на відборі, але ж володарки ліцензії в «четвірці» можуть виступити і в інших видах програми Олімпіади і без відбору, чи не так?
- Так. Але чому б не спробувати завоювати ліцензії для країни в цих видах програми – це й розвиток веслування як виду спорту, це й більше представництво для країни на Олімпійських іграх. У нас є лише три ліцензії, а всього їх зараз залишилось десять. Є, до чого прагнути.

Прес-служба ФКУ