ДОВГООЧІКУВАНІ «ТЕПЛІ КРАЇ»

- Нарешті ми заслужили право на збори в теплих краях, чому, звісно ж, дуже раді. Збір проходить відмінно. Умови тут такs, про які можна тільки мріяти – тренажерні зали, басейн, стадіон. Тож «качаємося», бігаємо кроси, плаваємо в басейні.

- Кроси довгі?

- Хвилин по сорок-шістдесят. Можна і на стадіоні, можна і на біговій доріжці, чи уздовж моря по піску.

- Тепло?

- Так, дуже, в обід температура підіймається до двадцяти градусів.

- Великими вагами працюєте в залі?

- І великими, і середніми. Закладаємо базу на сезон.

- В Анталії дуже красива природа. Краca навколо не розслабляє?

- Ні, навпаки, в такій красі ще більше хочеться тренуватися.

ПЕРШИЙ ЗБІР

- Настрій чудовий. Збори пройшли на ура, адже ми знаємо, до чого ми готуємося. А коли ти готуєшся до таких змагань, все має бути на вищому рівні, має бути довіра до тренера, щоб у нас в підсумку все вийшло.

- Що робили під час підготовки?

- Ходили і на воду, і загально-фізичною підготовкою займалися, і в баскетбол грали. Взагалі-то, розвиваємося у всіх напрямках (сміється).

- Хто краще за інших грає в баскетбол?

- Ну я б не сказала, що хто виділяється – приблизно на однаковому рівні всі. Одна одному підтримуємо, підказуємо в деякі моменти. Баскетбол дозволяє відволіктися від «води» та штанги, урізноманітнює тренувальний процес. Коли на воді дуже сильний вітер, баскетбол заміняє «воду» дуже добре.

- Олексій Семикін в своєму інтерв’ю розповів, що на першому етапі підготовки був зроблений акцент на гребку. Наскільки важко було перебудуватися на нову роботу?

- Ми над технікою працювали і восени 2014-го, просто зараз на гребок більший акцент, ніж тоді. Тому ми не перебудовувалися, а просто звернули більшу увагу на гребок, і нам така робота дуже підходить. Про це говорять і результати обстеження, і особисті відчуття.

ЩАСЛИВА МИТЬ ТА БАГАТОРІЧНИЙ ТРУД

- Давайте поговоримо про сезон минулий, який подарував чимало щасливих моментів і вам, і вашим подругам по команді, і вболівальникам. Який момент сезону став найяскравішім саме для вас?

- Перш за все, це момент, коли взяли для країни ліцензію в «байдарці-четвірці». Звичайно, запам’яталося і те, що ми взяли медаль на Олімпіаді…

(в цей момент Інна обмовилися, казавши напевно те, про що думає. Нехай це буде обмовка по Фрейду…)

­… - ой, на чемпіонаті Європи (сміється). Ми були дуже раді цьому моменту. Як були раді і тоді, коли наші дівчата, подруги по команді, Маша Повх і Настя Тодорова, завоювали бронзові нагороди Європейських Олімпійських ігор. Ми сидимо в одному човні та йдемо до успіху всі разом, а не по одиночці. Тому і переживаємо, і підтримуємо одна одну.

- Як пережили момент завоювання ліцензії? Їх, як ми знаємо, було два.

- Я, взагалі, зрозуміла, що ми це зробили, коли опинилася вдома. Тільки тоді дійшло, що ми дійсно взяли ці ліцензії, і їх вже ніхто не може забрати, як це, можна сказати, трапилося після півфіналу (посміхається). Тож це відчуття приходило довго.

- Настя Тодорова після чемпіонату світу висловила думку, що завойована ліцензія – це не тільки підготовчий збір перед чемпіонатом, це - багаторічний труд багатьох людей. Що ви скажете?

- Так, для того, щоб взяти цю ліцензію, ми дійсно витратили чимало сил, здоров’я упродовж кількох років. Дуже багато дали нам Інна Осипенко-Радомська та ії Дмитро Радомський, які нас взяли до своєї групи в 2013-му. Потім продовжили з нами працювати Олексій та Тетяна Семикіни. Без їх підтримки, без їх тренувань, без досвіду, який вони нам передавали, не було б цієї ліцензії.

- Починаючи роботу з Інною та ії тренером, могли уявити, що це приведе до завоювання ліцензії?

- Коли ми починали роботу, вони говорили, що націлюються взяти ліцензію саме в «четвірці». Звичайно, в це не вірилося, але з кожним кроком, коли бачиш, що результат зростає, зростає і впевненість в тому, що це можливо. Вже на чемпіонаті світу ми були налаштовані тільки на ліцензію.

- Коли зрозуміли, що ліцензія це реальність?

- Напевно, після чемпіонату Європи, де стали другими.

- Напевно великим кроком до ліцензії стало і завоювання бронзових медалей молодіжного чемпіонату Європи разом з Анастасією Тодоровою в 2013 році?

- Так, згодна. Коли ти тренуєшся і не бачиш результату, руки опускаються, а коли бачиш результат це, звісно, надає впевненості. Чемпіонат України багато хто вигравав, а ось нагорода на міжнародному старті чимало коштує і для ії досягнення потрібно чимало здоров’я та терпіння, і взагалі – багато чого. І ця нагорода теж надала впевненості в тому, що ми можемо взяти ліцензію.

- Якщо б вас попросили формулу успіху, в даному випадку завоювання олімпійської ліцензії, що б ви написали?

- Найголовніше, як на мене, щоб була довіра між тренером та спортсменом, і взагалі, довіра усередині колективу – між спортсменами та тренерами. Без цього нереально досягнути результату.

- З ким ви спочатку поділилися радістю по приїзді з чемпіонату світу?

- Звісно, з батьками, які за мене завжди переживають – на будь-яких змаганнях – українських чи міжнародних, та моїм тренером Аркадієм Олександровичем Майстером, який завжди в мене вірив…

ОЛІМПІЙСЬКІ ЦІЛІ

- Розумію, що за місце в олімпійській збірній ще необхідно буде поборотися, ніхто його собі не гарантував. Тож треба викладатися по максимуму на кожному тренуванні, щоб поїхати на Олімпіаду. Ось так і працюємо.

- А якою вам взагалі представляється Олімпіада?

- Чесно кажучи, я собі ії не уявляю, просто тому, що я там ще не була. І не хочеться уявляти, хочеться туди поїхати і на своєму досвіді переконатися, що воно таке є – Олімпіада. Побачити ії на власні очі, відчути ії атмосферу.

- В вас відчувається максималіст. Хто вас виховав в такому дусі?

- Складно сказати. Дуже допомагає мені в цьому плані моя подруга Наталка Пивоварова, з якою ми разом займалися веслуванням. Вона вселила віру та впевненість в свої сили. Звісно, і тренери зіграли чималу роль в цьому.

- Яка налаштованість на турецький збір і взагалі – на підготовку?

- Налаштовані, як я говорила раніше, працювати на максимумі. Тільки так: віддаватися повністю тренуванням і думати тільки про Олімпіаду – більше, як на мене, нічого не може бути в голові. Якщо хочеш досягти головної спортивної вершини, треба віддаватися навіть не на сто, а на двісті відсотків.

Прес-служба ФКУ