.
Rss

ВІТАННЯ ІМЕНИННИКАМ!
Rss
22 вересня
Дідух Наталія Іванівна

22 вересня
Теплов Віталій Петрович

23 вересня
Ніколаєв Василь Васильович


Федерація каное України вітає з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ
і бажає здоров'я та успіхів!
Our office:
Україна 01023 Київ
вул. Еспланадна, 42,
офіс 505
тел: +38 (044) 284 38 37

Адреса електронної пошти: ukrcanoefed@meta.ua

Ukraine 01023 Kyiv,
42 Esplanadna str.,
office 901
tel: +38 (044) 284 38 37

Календар
«    Сентябрь 2018    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
» » ПІДСУМКИ-2017. ПІДГОТОВКА-2018. Юрій ЧЕБАН
  • Опоблікував: Влад
  • |
  • Коментарів: 0
  • |
  • Переглядів: 1155

Головний тренер збірної України Юрій ЧЕБАН в інтерв’ю журналу «Олімпійська арена» підбив підсумки 2017-го року, який став для нього першим на цій посаді. Нагадаємо, що збірна України завоювала п’ять медалей на головних стартах року – чемпіонатах Європи та світу: одну золоту та чотири бронзові (на фото: Юрій ЧЕБАН та чемпіонки Європи Марія КІЧАСОВА та Анастасія ГОРЛОВА).

ПІДСУМКИ РОКУ

- Мені поки складно визначитися, чи успішним був рік. Думаю, що з боку видніше. Для мене як для тренера-дебютанта цей період став перехідним, навіть у психологічному плані, - розпочав бесіду Юрій Володимирович. - Ще зовсім нещодавно виходив на старти найбільших міжнародних турнірів, тільки-но виграв Олімпіаду в Ріо, і раптом – зовсім інший напрямок. Так, інший, незважаючи на те, що залишився в спортивному середовищі і, як і раніше, займаюся улюбленою справою.

Не скажу, що рік був винятково позитивним, були і певні проблеми, нюанси, можливо, не завжди помітні. Та, як відомо, проблеми показують, на що саме треба звернути увагу в подальшій роботі.

До позитиву я віднесу те, що у нас багато напрацювань, цікавих ідей, які хотілося б втілити в життя спільними зусиллями колективу: спортсменів, тренерів, нашої федерації. Робота не обіцяє бути простою, адже у кожного фахівця, як правило, своє бачення процесу і методики підготовки. Є точки дотику, бувають і розбіжності – це нормальний робочий процес. Спільно рухатимемося до нашої головної мети – Олімпійських ігор 2020 року в Токіо. Сподіваюся і вірю, що там ми виступимо не гірше, ніж в Ріо або Лондоні. Про одне тільки шкодую, що в Токіо мені вже не доведеться веслувати. Я так думаю.

- Що означає «я так думаю»? Тобто все-таки варіант вашої участі в Іграх-2020 виключати не будемо?

– Теоретично будь-які варіанти не виключаються, тим паче, що форму підтримую. Цьогоріч навіть брав участь у змаганнях у складі екіпажів. Тому від категоричних тверджень утримаюся. Проте настає такий момент, коли треба самому собі сказати «стоп». Можна довго упиратися, але спортивний вік зрештою дає знати про себе.

Завершення кар’єри – це подія в житті спортсмена з відтінком смутку. Напевно, у будь-якого атлета є бажання знову і знову брати участь в найголовнішому спортивному старті на планеті. Але життя диктує свої закони: треба реалізовувати себе на іншому терені, у моєму випадку – на тренерському. Звичайно, бувають приклади поєднання і того, й іншого. У чому ж головна проблема суміщення? Змагаючись, спортсмен приділяє увагу тільки самому собі. А коли стає тренером, вся його увага перемикається на підопічних. Без цього результати команди впадуть. Звичайно, можна ризикнути на симбіоз «тренер–спортсмен», спробувати знайти золоту середину. Але немає гарантії, що з цього вийде щось хороше. Треба чимось жертвувати. Займаєшся тренерською роботою – особисті інтереси йдуть на задній план, головним в житті стає команда. Завдання № 1 – налаштувати її таким чином, аби вона працювала, як єдиний механізм. Для цього потрібен час. А коли цього досягнемо, можна подумати і про те, щоб самому взяти в руки весло, приділити увагу власній підготовці. На мій погляд, це було б корисним в плані передачі досвіду молодим веслувальникам, котрі ще не мають великої кількості виступів на високому рівні. Маю на увазі, зокрема, і ту нашу спортсменку, яка здобуде ліцензію і змагатиметься на Іграх-2020 в каное на 200 м.

- Що можна сьогодні сказати про команду нового олімпійського циклу?

- Те, що ми сьогодні маємо, вселяє оптимізм. У нас дуже багато молодих талановитих веслувальників. Звичайно, кожен з них вимагає копіткої роботи, «шліфування», але всі вони здатні показувати в майбутньому дуже високі результати. Нині за молоду групу опікується В’ячеслав Сорокін, котрий готував мене до всіх головних стартів. В’ячеслав Михайлович – великий майстер з розкриття і доведення до високого рівня здібних атлетів.

Цьогоріч молоді спортсмени добре виступили. Олег Кухарик у байдарці-одиночці виграв чемпіонат світу серед молоді на дистанції 500 м. Крім того, став переможцем двох етапів Кубка світу та дворазовим чемпіоном Європи серед молоді. Високий результат для веслувальника, який починає свою спортивну кар’єру. Маючи такого сильного спортсмена, можна до нього і екіпаж підбирати.


З’явилася у нас і чудова жіноча двійка байдарочниць – Марія Повх і Людмила Кукліновська. Екіпаж байдарки-четвірки торік на Олімпіаді в Ріо був четвертим.


А в нинішньому липні наш квартет у складі Марії Повх, Анастасії Тодорової, Інни Грищун став призером чемпіонату Європи та п’ятим на чемпіонаті світу. Це доводить, що наш квартет на правильному шляху.

У жіночому каное радує Людмила Лузан, котра стала чемпіонкою Європи серед молоді. Вона дуже перспективна спортсменка. Як ви знаєте, змагання жінок на каное ввели до програми Олімпійських ігор. Жінки в Токіо стартуватимуть, зокрема, на 200-метрівці – моїй улюбленій дистанції. Маю велику надію, що Людмилу Лузан ми побачимо на Олімпіаді-2020. Наполегливо працюватимемо над тим, аби вона завоювала в Токіо «золото». Неможна ж переривати чемпіонську традицію на двохсотці в каное!


Що стосується нашої чоловічої каное-двійки у складі Тараса Міщука й Дмитра Янчука, то вони є однією з наших головних надій. Хлопці витратили багато сил торік і нині, можна казати, відпочивають. Потрібен час для відновлення.

До Ігор три роки. Є над чим працювати, є кого наздоганяти. Хоча, звичайно, я хотів би, щоб наздоганяли нас. Доб’ємося і цього, але форсувати події не будемо. Команда формується поступово. До того ж, залишаємо шанси увійти до неї і зовсім молодим спортсменам, імена котрих поки не надто відомі.

 

АЛТУХОВ

- Яка зараз ситуація в Павла Алтухова? Цього спортсмена, котрий у двадцять років в Ріо опинився за крок до п'єдесталу, пророкують у ваші наступники. Шкода, коли травма не дозволить йому довго не виходити на воду.

- За словами Павла, травма руки його турбувала ще з зими, коли відбувалися збори на базі. Думав, що мине, але навесні на чемпіонаті України біль різко підсилився. Довелося почати лікуватися. Проте Павло продовжував тренуватися і виступати. Навіть виграв молодіжний чемпіонат Європи. Але на молодіжному чемпіонаті світу Павло прийшов до фінішу сьомим - це явно результат не його рівня. Прийшлося взяти паузу в тренувальному процесі заради серйозного лікування – з липня Алтухов проходив курс реабілітації.

 


Втім, підготовку до сезону, яка цьогоріч розпочалася в Олешках Херсонської області, проводить зі всією збірною.

Ми звичайно допомагатимемо Павлу в усьому, аби спортсмен швидше відновився. Головне не падати духом, адже в кар’єрі спортсмена травми час від часу трапляються, тож треба долати такі перешкоди. Відновлення після травми потребує часу і віри в те, що все буде добре. Тренер Павла Сергій Жиляєв, безумовно, внесе корективи в план підготовки: потрібно бути досить обережними і уважно стежити за тим, як навантаження впливатимуть на проблемні зони руки.

Сподіваюсь, що в наступному році побачимо Павла на вищій сходинки п’єдесталу на змаганнях міжнародного рівня.

 

ПІДГОТОВКА

- Де збірна проходитиме підготовку, які старти намічені на наступний рік?

- У зимові місяці в Україні немає умов для веслування, тому тренувальний процес проходитиме не на воді. У грудні команди поїдуть до Тисовця, де проведуть два збори, майже до лютого. Місце вибрано не випадково: в горах є певний дефіцит кисню, від чого краще розвиваються легені. В результаті підвищується фізична функціональність спортсменів, стійкість дихання на дистанції. Крім того, в програмі зборів Тисовці загально-фізична підготовка, ігрові заняття. Такі збори є, так би мовити, відпочинком від «води». За цей період веслувальники встигнуть скучити за своєю звичною середою та вгризатимуться у воду. Це можу сказати по своєму досвіду.

У лютому-березні – запланований збір у Туреччині на теплій воді, у квітні - перші старти на внутрішній арені. А далі – «дорослі» та вікові (молодіжні та юніорські) чемпіонати світу та Європи. Етапи Кубку світу в цьому році пропускаємо, щоб цілеспрямовано готуватися до першого міжнародного старту сезону – чемпіонату Європи, який відбудеться 8-10 червня в Белграді.

 

ЮНАЦЬКА ОЛІМПІАДА

- У квітні до Барселони вирушать наші юні веслувальники, там вони боротимуться за ліцензії на Юнацькі олімпійські ігри в Буенос-Айресі. На цьому я зупинюся трохи докладніше. У жовтні ми провели внутрішній відбір. Юних кандидатів-олімпійців викличемо на збір, де вони пройдуть підготовку разом з нашою дорослою збірною командою. У підготовці цих підлітків є нюанс: згідно з програмою Юнацької олімпіади-2018, каноїсти змагатимуться і на гладкій воді, і в слаломі. Відповідним буде і відбір на Ігри. Тому всі наші веслувальники під час підготовки напрацьовуватимуть обидва види. Завдання непросте. Байдарочнику до слалому адаптуватися простіше, куди складніше каноїсту - через його стійку в човні. Є значний ризик перекинутися. Саме слалому доведеться приділяти особливу увагу. Відпрацьовуватимемо так званий «ескімоський переворот», який дозволяє веслувальнику швидко приходити в початкове положення.

Звичайно, все нове трохи лякає. Важливо не опускати руки, працювати і працювати. А діти у нас талановиті, навчаться. Ці нововведення дозволять юним веслувальникам набути необхідної гнучкості й легко переходити з одного виду до іншого.

 

ОЛІМПІЙСЬКІ ЦІЛІ

- Тепер від дітей - до дорослих. Які завдання ставите перед нашою основною збірною в цьому олімпійському циклі?

- Конкуренція за потрапляння на Олімпійські ігри в Токіо буде надзвичайно жорсткою. Ставлячи завдання на змагання, ми думаємо насамперед про олімпійський відбір. Завдання- мінімум - на олімпійських дистанціях потрапляти до першої п'ятірки, краще - до першої трійки. На відбірковому чемпіонаті світу олімпійську путівку дає місце в шістці. У молодіжної збірної мета така сама - закріпитися в п'ятірці лідерів.

Що стосується штатного тренерського колективу, то ми залучили до роботи і молодих фахівців таких як Микола Періг, Роман Повх, Дмитро Саблін та Владислав Терещенко. Вони дуже амбітні, прагнуть впроваджувати свої напрацювання, ідеї. Вважаю, важливо знайти золоту середину. З одного боку, спиратимемося на знання і багаторічний досвід таких тренері, як В’ячеслав Сорокін, Микола Мацапура, Сергій Жиляєв, Сергій Батомункоєв, Олександр Сімонов, Олексій Семикін, Едем Мурадасілов, з іншого - новаторство теж корисне, адже веслування постійно розвивається. Думаю, що спільна робота досвідчених і молодих тренерів може принести хороші плоди.

Пишаюся, що наш колектив можна назвати командою однодумців, усіх об'єднує головне - небайдужість до спільної справи.

 

 

СПОРТСМЕН ТА ТРЕНЕР

- У чому різниця в поглядах на тренувальний та змагальний процеси у спортсмена і наставника? Сьогодні, вже з позицій тренера, переглядаєте свої минулі «переконання»?

- Різниця колосальна, адже спортсмен, по суті, є виконавцем. Він має слухати і виконувати вказівки тренера, коли хоче чогось досягти. Зізнаюся, не завжди розумів свого наставника, але виконував, що було потрібно. Коли опинився, як кажуть, по інший бік барикад, прийшло розуміння тих моментів, в яких раніше сумнівався. Можу пояснити підопічним, для чого потрібно виконувати ті чи інші дії, аби у них не виникало думки, ніби роблять якусь марну роботу. Немає марної роботи, у кожної дії, кожного тренування свої завдання й цілі. А сумлінне виконання їх зрештою приводить до успіхів на змаганнях.

- Кажуть, що тренер переживає за своїх підопічних більше, ніж вони самі.

- Це правда. Спортсмен для тренера як дитина, за котру він несе відповідальність. І за результат також. Це стосується і особистих наставників, і головних тренерів команд. Вони переживають і відповідають за роботу окремих спортсменів і цілого колективного «механізму», за ризики, на які, часом, доводиться йти, аби досягти успіху. Тренер вболіває за своїх підопічних, за ідеї, які вони спільно намагаються реалізувати. А успіхи спортсмена - це показник роботи тренера, того, що перебуває на правильному шляху, який веде до п'єдесталу. Перемога учня - це і перемога вчителя. Як радіють наставники, коли їхнім вихованцям вручають нагороди!

У мене найзаповітніша тренерська мрія - золота медаль нашого спортсмена або спортсменки на Олімпійських іграх. Це все одно, що самому завоювати нагороду.

- Чи сильно змінився ваш режим відтоді, як очолили збірну?

- Змінився кардинально. Раніше було так: потренувався, відпочив, трохи приділив уваги особистим справам - і знову тренування. Тепер на моїх плечах такі питання, які раніше від мене були дуже далекими: ділові зустрічі, різні організаційні моменти, пов'язані зі збірною, федерацією... Дуже часто тепер доводиться бувати в Києві, оскільки всі проблемні питання легше вирішуються тут. Загалом про мою нинішню роботу скажу так: проблем немає - є шляхи вирішення завдань.

- Користуючись нагодою, хочемо привітати вас ще з одним нещодавнім досягненням, яке вже не стосується спорту...

- Зрозумів, про що ви! Справді, найбільше досягнення і найрадісніша подія в житті - щастя стати батьком. Скоро синові виповнюється півроку. Назвали його Єгором. Звичайно, турбот додалося, але це дуже приємні, радісні клопоти. І моя мама нам з дружиною, як колись і моєму старшому брату, допомагає.

Іноді думаю: «Добре було б хоча б на секунду зазирнути в майбутнє. Побачив би, ким стане мій син...». Хтозна, може і йому буде призначено коли- небудь зійти на олімпійський п'єдестал.

 

Прес-служба ФКУ за матеріалами журналу «Олімпійська арена»

Облако Тегов