Веслувальниця із Дніпра Наталія ЛАГУТЕНКО, на відміну від Миколи СИНЮКА, своєю «бронзою» чемпіонату світу в класі VL2 була, скоріш розчарована, ніж задоволена. З медалісткою чемпіонату ми поспілкувалися відразу після нагородження.

- Так, трохи незадоволена результатом, - підтвердила здогадки Наталія. – Не вийшов фініш дистанції.

- Не вистачило сил?

- Ні. Напевно не вистачило вміння рулити.

- Чи вдалося підготуватися саме в цьому класі човнів?

- Було мало часу для підготовці в цьому виді – нам човен подарували тільки після чемпіонату Європи. Тож часу для підготовки не вистачило підготовити ту основу, щоб вистачило на 200 метрів.

- В такому човні, що більше важливо – «фізика», чи техніка?

- Напевно що техніка та вміння управляти човном.

- Вам в якому класі складніше веслувати – в байдарці, чи в аутрігері?

- В обох складно. Два різних види. Там одна техніка, там інша. Тяжко освоювати два види веслування.

- Чому вирішили поєднувати ці види?

- Чим більше веслувати, тім краще. Напевно, так.

- Розкажіть, які взагалі емоції отримуєте, займаючись веслуванням?

- В перше чергу, це здоров’я. Плюс спорт – це можливість себе реалізувати. Показати, що в інвалідному візку життя не закінчується, а можна досягати високих цілей, здобувати медалі, прославляти Україну. Щоб пишалися рідні, друзі та знайомі.

- Кому присвячуєте цю нагороду?

- В першу чергу, українській команді, тренеру. Взагалі, всій команді, яка доклала зусиль, щоб ця медаль була.

- Які подальші цілі?

- Наступні чемпіонати світу та Європи, етапи Кубків світу. І, звісно, Олімпіада.

- Напевно націлюєтеся на вищу сходинку?

- Будемо старатися.

Прес-служба ФКУ з Рачіце