- Я не мріяла про Олімпіаду того поки не потрапила в групу Інни Осипенко-Радомської. З тих пір, в нас щоденно вкладалися думки про Олімпіаду, труд та досвід – досвід спортсменки, яка брала участь в чотирьох Олімпіадах. Вона передала нам цю олімпійську жагу, велике бажання виступати та перемагати на Олімпіаді. Тож моя олімпійська мрія з’явилася в моїй голові буквально три роки тому, і з ії появою я цілеспрямовано до неї йшла. І з такою мотивацією і працювала, незважаючи ні на що.

Я впевнена: якщо б Осипенко-Радомська не зібрала тоді цю групу, сьогодні нічого не було б. Це вам скаже будь-яка спортсменка, яка тренувалася в цій групі, та й напевно і більшість тренерів також. Тоді особливих перспектив у жіночої байдарки не було. Розпочнемо з того, що й тренера для байдарочниць не було. Так, вистрілювали по «юніорам», але то був дитячий спорт. В дорослій жіночій байдарці не було результату, за виключенням Осипенко-Радомської. В фінал навіть ніхто не потрапляв. І те що зробили наші тренери за три роки – це колосальний успіх. Їхнє бажання, наші старання і труд втілили нашу мрію в реальність.

- Перший позитивний дзвінок пролунав після завоювання «бронзи» молодіжного чемпіонату…

- Звісно, будь-яка міжнародна медаль це великий успіх, який приносить велику радість, і ти розумієш, що працюєш у вірному напрямку, робиш все вірно. У тебе є результат, і це підштовхує тебе робити ще більше, і націлюватися на ще більші цілі…

Скажу наступне. Ми ось з дівчатами аналізуємо свій психологічний стан, і я можу сказати, що ми повністю готові до Олімпіади. Повністю. Кожен старт за останні два роки настільки нас загартував, настільки додав упевненості. Це досвід. А досвід це колосальна штука, яка реально творить чудеса. Досвід – безцінний. А завойовані медалі додали нам впевненості в собі.

Інна Осипенко передала нам великий досвід. Та підтримка, яка була у нас в команді, вона і залишилася до цих пір. Незважаючи на те, що ми залишилися тут без тренера, нас всі продовжують підтримувати і підтримуватимуть до Олімпійських ігор.

Ми їдемо на Олімпійські ігри робити те, що ми можемо. Я впевнена, що ми можемо багато чого. Ми такі ж спортсмени, як і всі. Ми нічим не слабше, нічим не гірше. Найголовніше, ми психологічно готові. Немає ніякого мандражу дитячого, немає якихось сумнівів. Просто хочеться їхати і працювати, робити те, що ти вмієш, то, що ти любиш. І вигравати.

- Хто буде переживати за вас?

- Звісно, підтримувати мене всі мої близькі та рідні. Хочеться своїми перемогами підтримати свою країну. Ми повинні, ми зобов’язані виступити достойно, щоб показати рівень нашої держави. Виступатиму за себе, за дівчаток, за тренера, звісно, за свій клуб ФСК «Хімік», який мене завжди підтримує, за тих, хто за нас переживає, за своє рідне місце Білгород-Дністровський, щоб не тільки Василь Ломаченко тягнув ношу чемпіона в Аккермані. Звісно ж, битимусь за своїх батьків, які стільки років спостерігали за тим, як я працювала, як прагнула, як хотіла доказати, що все ця праця проходить недарма і незважаючи ні нащо, добилася результату.

- Локального результату, чи не так?

- Так, звичайно. Ми налаштовані по-бойовому. Ми робитимемо все, щоб показати максимальний результат, сягнути найвищої сходинки.