.
Rss
ВІТАННЯ ІМЕНИННИКАМ!
Rss
12 грудня
Семенюк Федір Іванович

12 грудня
Семенюк Андрій Іванович


Федерація каное України вітає з ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ
і бажає здоров'я та успіхів!
Our office:
Україна 01023 Київ
вул. Еспланадна, 42,
офіс 901
тел: +38 (044) 284 38 37

Адреса електронної пошти: ukrcanoefed@meta.ua

Ukraine 01023 Kyiv,
42 Esplanadna str.,
office 901
tel: +38 (044) 284 38 37

Календар
«    Декабрь 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбВс
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
» » Євген ЛЕСЯК: «Завжди мріяв підготувати олімпійця»
  • Опоблікував: Влад
  • |
  • Коментарів: 0
  • |
  • Переглядів: 900

Як ми повідомляли, 19 вересня пішов з життя перший тренер дворазового олімпійського чемпіона Юрія ЧЕБАНА Євген ЛЕСЯК, який працював у веслуванні понад п’ятдесяти років. Пропонуємо до вашої уваги його інтерв’ю одеській газеті «Час спорту», яке він дав з нагоди свого 80-річчя – в 2009 році.

1 березня Євген ЛЕСЯК відзначив круглу дату. Йому «стукнуло» 80. Але навіть в такому поважному віці він не збирається завершувати пошуки гребних талантів. Євген Вікторович з таким же фанатизмом, як і раніше, йде на роботу - на озеро, що в районі суперфосфатного заводу, постійно знаходиться в русі - його бадьорості і підтянутості можуть позаздрити навіть молоді. Що й казати, на таких фанатах, як Лесяк, багато в чому і тримається спорт. І це не перебільшення. Сподіваємося, що деякі секрети працьовитості та цілеспрямованості в пошуках діамантів веслування перестануть бути такими, коли разом зі мною і Євгеном Лесяком ви поринете в загадковий світ спорту.

 

- Євгене Вікторовичу, розкажіть нам цю давню історію про те, як ви зробили головний вибір свого життя - пов'язали своє життя з веслуванням?

- Історія дійсно давня, адже вона сягає своїм корінням в далекі 40-ті. Коли я вчився в технікумі, був слабким фізично і не прагнув до занять спортом, але армійська служба змінила ставлення до себе. В армії чітко вирішив, що буду працювати над собою, безперервно займатися фізичними вправами. Сколотив там групу ентузіастів, і працювали, як то кажуть, до втрати свідомості. І, уявляєте, одного разу мене відпустили у відпустку на «чистих» 10 днів за те, що чотири рази піднявся по канату на одних руках в положенні ніг під кутом. З армії прийшов, не знав, куди подіти сили, але потім згадав, що мій учитель фізкультури в технікумі Валентин Леонідович Ліндебаум займається підготовкою веслувальників. Спочатку сів в шлюпку, змагався з байдарочниками, потім сам хотів сісти в байдарку, але тренер сказав, що з'явився новий вид човна - каное: «Треба освоювати каное!» А у веслування на шлюпці ніхто не хотів йти, і це можна зрозуміти: стояти на коліні 10 кілометрів. Ви уявляєте, цю чималу дистанцію, веслувати в шлюпці з одного боку. Це розуму незбагненно! Зараз подумати - це страх. Потім прийшло перше каное - почали освоювати. Тренувалися на море. Так-так, не дивуйтеся, такі були тоді умови. Хоч і хвиля частенько закидала, в результаті освоїли - я став першим чемпіоном Одеської області у веслуванні на каное.

- Де тоді була гребна база в Одесі?

- На 2-му Заливному провулку, що на Пересипу. Як потрапив туди, буквально місяця два-три потренувалися, і повезли нас на чемпіонат СРСР серед міст в Києві. Ми в двійці виступали. Зі старту ми навіть налякали багатьох, але в підсумку посіли своє 18-е або 19-е місце. А вже на другий рік я блищав. Мені так сподобалося, що всі свої вільні хвилини присвячував веслування: став бронзовим призером чемпіонату СРСР.

- Далі зробити крок не вдалося?

- На жаль, ні. Не вдалося мені опанувати технікою рулювання. Що це таке? Це специфіка веслування в каное, адже ти стоїш на одному коліні і веслуєш з одного боку, тобто човен треба постійно вирівнювати, тобто відрулювати від борту. І це було проблемою в той час, адже човни були іншої конструкції, ніж зараз, коли їх роблять такими вузькими, що він сам рухається рівно - тільки корпусом регулюєш хід. У мене ж відрулювати не виходило: я, коли веслував, струменем води бив в маленький кіль, і човен йшов рівно, але цього було недостатньо, щоб домагатися високих результатів. До того ж у мене були такі суперники, як Бухарін, Силаєв, які пізніше стали чемпіонами світу та призерами Олімпійських ігор.

- І ви вирішили закінчити активні виступи?

- Ні, не відразу звичайно прийшло це рішення. Цьому сприяли певні події в моєму житті. У 1955 року вступив до педінституту і з другого курсу, єдиний в вузі, отримував сталінську стипендію, яка була в п'ять разів вище звичайної - за успіхи в навчанні та спорті. І вперше її отримував студент факультету фізвиховання. Після закінчення інституту я став працювати тренером в ДЮСШ, але ще продовжував спортивну кар'єру. Але потім зрозумів, що два ці види діяльності складно поєднувати, тим більше що на тренерській ниві з'явилися перші успіхи. Уже в 1962 році мене залучили до збірної України, і ми блискуче виграли чемпіонат Союзу. З тих пір мене регулярно протягом 35-ти років залучали в команду.

- Першого свого спортсмена високого класу можете згадати?

- Віктор Федорович Васильченко, якому, до речі, недавно виповнилося 70 років. Спортсмен 1938 року народження, а зараз у мене займаються хлопці 1996 року - немаленький, як бачите, діапазон. Так ось, Васильченко швидко досяг звання майстра спорту СРСР, а потім став і чемпіоном Союзу, виконав норматив майстра спорту міжнародного класу. Він міг поїхати на чемпіонат світу, але сталося нещастя в родині.

 

1960-і. Одеса. Перед від’їздом на змагання. Євген ЛЕСЯК (в центрі) та В’ячеслав СОРОКІН (перший зліва)


- Поговоримо трохи про тонкощі роботи. Як тренер може визначити, чи здатний новачок чогось досягти у веслуванні?

- Він дуже добре схоплює рух, адже у веслуванні, на відміну від багатьох видів спорту, спортсмен робить один єдиний рух. На дистанції 1000 метрів понад 1000 разів, на дистанції 500 метрів - понад п'ятсот. Тому дуже важливо, щоб він схопив цей рух. А потім покращувати і покращувати. Дуже важливо, щоб спортсмен мав бійцівські якості, важливо, щоб він хотів бути першим. Спортсмени, яким йдуть на високі результати, як правило, проявляються саме в цьому, починаючи з азів спорту.

- Як підтвердження ваших слів, висловлювання вашого найтитулованішого підопічного - бронзового призера Олімпійських ігор-2008 Юрія Чебана, про те, що останні 250 метрів «п'ятисотки» рухаєшся на позамежних можливості, практично в несвідомому стані.

- Ну, це вже рівень найвищого спорту, який напрацьовується роками великою кількістю тренувань. Це вміння терпіти. Заключна частина дистанції проходиться на автопілоті. А конкуренція на міжнародній арені зараз дуже зросла: якщо раніше в одну секунду входили 5-6 човнів, то тепер така ж кількість заїжджає в півсекунди.

- А які відмінні риси спортсмена високого класу?

- Такі люди володіють найбільшим почуттям самозбереження. Спортсмен може витримувати величезне навантаження, просто-таки нелюдське, а потім зникнути на два тижні. Відновиться, і знову прийде тренуватися. Тренується менше, але дуже багато видає. А коли починає як слід працювати, то взагалі йде на надрезультати. Це унікальні люди, але таких - одиниці. Я таких красенів видавав на наступний рівень підготовки, а стріляють лічені спортсмени. Але це нормальний процес. Звідси і беруться олімпійці.

- Євген Вікторович, відповість, будь ласка, на таке питання. Кажуть, що тренерський труд невдячний. Ви як наставник з 50-річним стажем згодні з подібною тезою?

- З одного боку, невдячний, так як з умовами є проблеми, з іншого - вдячний, тому що отримуєш задоволення від роботи, коли бачиш, як ростуть результати. Невдячність його в тому, що умови важкі були, та й зараз - якби бачили це озерце, ви б ніколи не повірили, що тут можна готувати спортсменів високого класу.

- А можна?

- А як же.

- Скажіть, а ось якщо спортсмен, висловлюючись розмовною мовою, «кровопивця», чи є сенс з ним займатися?

- Так. У мене навіть зараз є один такий. Він займається вже сьомий рік. Це дуже складне особистість, але вже зараз починає проявляти. А коли прийшов, не міг малесенький м'ячик набивної зловити і штангу вагою в 10 кг вичавити. Зараз тисне 95, і на воді у нього прекрасні швидкісні можливості.

- Чесно кажучи, дивуюся вашої бадьорості і цілеспрямованості. Що вами рухає в ваші-то роки?

- Все життя я мріяв особисто підготувати олімпійця. Під час моєї роботи на посаді директора ДЮСШ №6 був вихований Сергій Петренко - це заслуга Віктора Полякова. А моїм першим олімпійцем став Юрій Чебан, якого привела до мене мама в 14 років. Я і поставив його саме на ліве коліно. На правом він міг так не спрацювати, у нього все націлене саме на цю сторону. Скажу чесно, тільки на старості років зрозумів, що тренер повинен вгадати. Але ж були і випадки, коли помилявся.

- У своєму немолодому віці ви ходите на роботу з таким же бажанням, як і раніше?

- Я весь час горю цією роботою, я кожен день йду туди, як на свято. Це, мабуть, головна умова. У мене завжди було велике бажання працювати. Причому я працював і зі збірними. Я можу працювати і зі спортсменами вищої майстерності, і з новачками. Не всі це вміють, на жаль, а треба вміти.

- А який секрет здоров'я?

- Завжди хочеться досягти мети. І найголовніше - це рух. Інші два кроки бояться пройти, а я можу проходити величезні відстані. Величезні... Напевно, міг би стати чемпіоном світу зі спортивної ходьби. Точно вам кажу... (посміхається)


 

Влад ЄФІМОВ

Газета «Час спорту» (Одеса), ​​07-04-2009

Облако Тегов